Комментарии выключены

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. (бігає нервово з кутка в куток). Всьо пропало!

МИКОЛА ЯНОВІЧ (із лопатою на плечі). Шо пропало?

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Всьо. Токо шо мені позвонили, шо «Межигір’я» захопили повстанці на чолі з Луценком. Спекли, понімаєш, мого любимого страуса і з’їли, падлюки!

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Да ж ві його бєрєглі сібі на туфлі.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Канєшно, беріг. Пропали туфлі. А ти чо з лопатою?

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Сон міні пріснівся. Смєрть прійшла до тєбє з косою, а до мєнє з лопатою. От я баранітіся буду.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Не поняв. З якой косою? Тою, шо косят?

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Нє, той, шо на головє носят.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Тюху-тьху-тьху! Ну й кошмари тобі сняться! А кстаті, гдє Вона?

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Да гдє ж їй бить – на Майданє. Прізиває захватіть всє тєлєканали.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Дак шо там захвативать, коли цілий день «Лєбєдіноє озеро». Причом на всіх каналах.

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Толькі адін Ахметовскій канал дєманстрірує фільми про УПА і Фаріон-шоу.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Продався Тягнибоку!

МИКОЛА ЯНОВІЧ. А шо ето у вас два тілівізора на одной тумбочкє?

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Так мені ж Арбузов в один тєлєвізор не вміщається. От я і сдвінул.

МИКОЛА ЯНОВІЧ. А шахтьори, Фйодорич, ідуть на Кіів. Уже під Черкасамі.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. А западенці?

МИКОЛА ЯНОВІЧ. І вани ідут. Трьома калонамі! З віламі, граблямі, лопатамі і косамі.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. А граблі нашо?

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Нас загрібать.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. А наш вірний Калєснічєнко?

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Він у пєрших рядах. Кричить: «Геть хунту!» Вспімнів сває рухівське прошлоє. Нєсє портрет Бандєри. Дак ето ішо цвіточкі! А знаєтє, хто ше нас зраділ?

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Ну?

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Табачнік! Заявів, шо його справжня фамілія Тютюннік, і дєд його отаман Тютюннік, а він сам тіпа Штірліца усє еті годи работал под прікритієм в тилу врагов.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Ото гадюку на груді пригріли!

Вбігає Борис Вікторович.

БОРИС ВІКТОРОВИЧ. Вітя, нємєдлєнно мєня в тюрму.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. За шо?

БОРИС ВІКТОРОВИЧ. За хюндай, єдрі його в корєнь. В тюрмє бєзопаснєє. Надо било сразу сообразіть і сєсть.

МИКОЛА ЯНОВІЧ. О, хароша ідея. Как я зразу не підумав? Давай і мєнє пісаді.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. А тебе за шо?

МИКОЛА ЯНОВИЧ. За бюджет, за пріватізацію кримськіх пляжів і австрійськіх вілл. Мало лі за шо.

Залітає Інна Германівна.

ІННА ГЕРМАНІВНА. А-а-а!

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Шо такоє? Шо за воплі?

ІННА ГЕРМАНІВНА. Я вибєжала ім навстрєчу і протянула на вишиванам рушнікє «План развітія страни». Так ані етат «План» вихватілі, ізорвалі на часті і хатєлі мнє єго куда-то засунуть, но я, нє разобрав куда, убєжала. Просто дікарі какіє-то.

Входить диригент оркестру кнопкодавів Міхіал Васільєвіч із прив’язаною до пояса правою рукою.

МИКОЛА ЯНОВИЧ. Шо у тєбє с рукой?

МІХАІЛ ВАСІЛЬЄВІЧ. Какая-то сіла всьо врємя тянєт єйо ввєрх. Я до Богатирьової – она же доктор: «Памагітє!» От і пасавєтавала: прів’язать. Шоб народ нє возбуждать. Да і вопше пора на покой. Лучше мєня сємафором замєніть.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. А де Бойко?

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Срочним образом прадав назад вішкі, доклав із лічних сбєрєженій і пішов каятіся.

Входять головний комуняка Пьотр Ніколаєвіч і його таваріщь Адам Іванович.

ПЬОТР НІКОЛАЄВІЧ. Єслі шо – я в апазіції.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Так ти уже не з нами?

ПЬОТР НІКОЛАЄВІЧ. А я нікагда с вамі нє бил. В смислє голосовал с вами, но бил с народом.

АДАМ ІВАНОВИЧ. Так, Вікторе Федоровичу, ми ніколи не зраджували своїх ідеалів. У нас ділова пропозиція. Чи не могли б ви переписати свій золотий унітаз на нашу партію?

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Не по-о-няв! Дак там уже повстанці усьо ізгадили.

АДАМ ІВАНОВИЧ. Нічого, ми почистимо. У нас тепер новий лозунг: «Комунізм – це золотий унітаз у кожній квартирі». А з огляду на те, що до влади прийдуть нові лідери, ми цей унітаз установимо на постаменті замість Лєніна. І напишемо: «Тут сидів Ю.В. Луценко».

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Хіба ж він там сидів?

АДАМ ІВАНОВИЧ. Ну, там, де він раніше сидів, уже готуються до нових постояльців.

Заповзає Сірьожа, головний адміністратор Віктора Федоровича.

СІРЬОЖА. Віктор Фьодоровіч, там ето – тушкі.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Нє надо, я уже обідав.

СІРЬОЖА. Да нє – тє, шо дєпутати. Ім же нєчєво тєрять. Обєщалі стоять на смєрть.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Шо? Гони їх на хєр! Я не шлєпер.

Заходить Віктор Андрійович із вуликом.

ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ. Вікторе Федоровичу, рідненький! (Лізе цілуватися.) Ось погляньте! Тіки це й вдалося врятувати! Уявляєте, яка це стихія? Просто нова Коліївщина! Повідкривали усі мої вулики з криком «Свободу бджолам!»

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Нашо ти мені це притягнув?

ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ. У мене план. Коли нас візьмуть в облогу, ми цих бджіл теж випустимо і будемо їсти мед. А коли вони підуть на штурм, я у вулик сховаюся і буду гудіти отак: бз-з-з-з-з-з! А ти в масці пасічника ходитимеш довкола і обкурюватимеш. Може, вони тебе й не впізнають.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. А може ето… я спочатку вдягну маску Саламатіна, а вже зверху – пасічника.

МИКОЛА ЯНОВІЧ. Вітя, лучше тєкаймо да мєнє на дачу. У мєня там і лічний бункєр єсть. Капуста у мєня враділа така, шо хоть год її можна їсті.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Та у мене тоже капусти дофіга, тока ж за граніцей. А еті ж, гади, не випустят.

З вулиці чути галас і гуркіт.

ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Шо такоє? Штурм?

МИКОЛА ЯНОВІЧ (визирає у вікно). Всьо – сон в руку. Тарянят двері. Тушкі скачут з окон.

ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ. Ну, благослови, Трипільська Мати! Випускаю бджіл.

ІННА ГЕРМАНІВНА (кричить з вікна). Я всю жизнь била с народом!

Вона вистрибує з вікна, але не падає, а піднімається вгору, поволі надимаючись і надимаючись. Побачивши це диво, усі присутні теж побігли до вікна і почали стрибати, а вітер їх підхоплював і ніс у небеса, усе вище і вище, аж доки вони перетворилися на різнобарвні повітряні кульки. Інколи котрась лускала, але так високо, що звук уже до землі не долинав.

 

Взято з http://tyzhden.ua/Almost/68760

Комментарии закрыты.